У 1843 році в Познані стався, здавалося б, нестрашний інцидент, що невдовзі мав серйозні політичні наслідки, до яких були залучені практично всі дипломатичні служби Пруссії, Росії, Великого князівства Познанського та Царства Польського, а також поліціянти. Усе сталося через випадковий постріл. На жаль, він трапився біля карети, в якій їхав цар і імператор всієї Русі Микола I Павлович. Детальніше про цю подію поговоримо на poznanyes.eu.
Трохи біографії царя
Микола I — третій син царя Павла I. Його старшими братами були монарх Олександр I та знаменитий великий князь Костянтин Павлович. Коли після смерті Олександра I Костянтин зібрався зійти на престол, його піддані раптом дізналися, що їхнім наступним правителем буде не він, а його молодший брат Микола. Костянтин таємно відмовився від престолу, який все одно не міг успадкувати, оскільки раніше вчинив мезальянс, одружившись з польською аристократкою — Іоанною Грудзинською. Жінка була не з владущої родини, тому за російськими законами Костянтин не міг стати царем. Варто зазначити, що Костянтин доводився зятем генералу Дезидерію Хлаповському, добре відомому у Великій Польщі, бо їхні дружини Іоанна та Антоніни — сестри.
Микола став відомим як захисник старого порядку й абсолютної влади, а також запеклий противник усіх революційних і ліберальних рухів. На старому континенті його називали жандармом Європи, а в Росії — Миколою Палкіним. Він вважав, що його покликання як правителя полягає у збереженні самодержавства і придушення всіх європейських революцій. Він почав своє правління з придушення повстання декабристів на Сенатській площі Санкт-Петербурга. Так от, 14 грудня 1825 року група офіцерів, які давно сформували змову з метою повалення абсолютного ладу в Росії, скориставшись плутаниною навколо престолонаступництва, вивела на площу приблизно 3000 солдатів. Однак змовники, відомі як декабристи, поводилися пасивно, чим скористалися солдати, які прислужували цареві й криваво придушили повстання. П’ятеро керівників змови було засуджено до смертної кари, а решту відправлено на довге сибірське заслання. 29 листопада 1830 року спалахнуло повстання в Царстві Польському, яке закінчилося поразкою і репресіями. Тож у царя не було особливих причин любити поляків, яких він вважав невдячними заколотниками. Зовсім не дивно, що випадковий постріл у Познані він розцінив як замах.
Цар у Познані
Сталося все за дуже дивних обставин. Микола I повертався до Росії з Берліна у вересні 1843 року, і, як відомо, що найкоротший шлях пролягав через Познань. Царю дуже не подобалося це місто. По-перше, там знайшли притулок політичні біженці з Росії, по-друге, багато жителів Познані та Великої Польщі брали участь у Листопадовому повстанні. Третьою причиною став інцидент. Коли цар проїжджав через Великопольську столицю дорогою до Берліна, його карета врізалася в кут палацу Мельжинських на площі Старий ринок. Один із царських козаків за таку витівку почав бити кучера, і випадково перехожі стали на захист побитого. У слід вони кричали, що тут не варто так зухвало себе поводити, адже це не Росія. Звісно, такі слова дуже сильно зачепили й розлютили монарха. Проте все ж довелося повертатися через Познань, і 19 вересня він в’їхав у місто. Так сталося, що приїзд царя збігся з похороном генерала Карла фон Грольмана, командувача V прусського армійського корпусу, розквартированого в Познані, та ініціатора ідеї перетворення Перемишльського замку на фортецю. Генерал помер чотирма днями раніше. Похоронна процесія мала вирушити з площі Старий ринок та прибути на цвинтар у Виноградар. Через запланований приїзд Миколи церемонію відклали. Цар зовсім не планував більш тривалої зупинки в Познані, але йому довелося змінити коней біля поштового будинку на вулиці Рибалки. Зустрічати високого гостя прибув головний правитель Великого князівства Познанського Моріц фон Бойєрманн. Однак цар не вважав за потрібне вийти з карети, тим самим давши зрозуміти, що зневажає місто і його владу. Після невеликої перерви царський почет поїхав далі, прямуючи з Вільгельмівської вулиці до Гарбарів, а звідти Хвалішевським мостом через старе річище Варти — в бік Варшави. Після переїзду мосту одна з карет, у якій везли царську канцелярію, впала в глибоку канаву, і в козака, який стояв позаду, випала з руки гвинтівка і стався мимовільний постріл. На щастя, ніхто не постраждав. Можливо, про цю подію ніхто б ніколи не дізнався, якби не той факт, що діставшись до Варшави, цар поскаржився наміснику Царства Польського фельдмаршалу Івану Паскевичу на ганебне поводження, якого він зазнав у Познані.
Обурений таким поводженням зі своїм правителем, Паскевич направив до Берліна ноту протесту, копію якої отримав і губернатор Бойєрман. У депеші, крім іншого, містилася власна розповідь царя про те, що сталося в Познані. Він повідомляв, що під час запряжки до нього поставилися з жалістю, ніхто навіть не зняв шапку, а його слугу, який сидів на ящику, хтось ударив палицею. Коли карета канцелярії проїжджала Хвалишевським мостом, на перехресті вулиць біля водокачки стояли підозрілі люди. Вони зробили по кареті постріл, і куля пробила її наскрізь, а також прошила пальто одного з канцеляристів, що перебував у кареті. Чиновники царя боялися стояти на місці й взагалі перебувати в місті, і зупинилися тільки за Познанню на Варшавській дорозі.
Розслідування інциденту
Прусський король Фрідріх Вільгельм IV серйозно поставився до цієї справи й направив до Познані слідчу комісію, яку доповнили місцеві чиновники, призначені головним губернатором. Вона опитала безліч свідків і навіть призначила нагороду в 1000 дукатів за встановлення винного у розстрілі у Хвалишевому. Однак розслідування нічого не дало. Один із членів комісії, радник президента Ной, вирушив до Варшави з проханням до фельдмаршала Паскевича показати йому обстріляну карету, мундир чиновника з діркою від кулі, і проханням опитати чиновників придворних, які супроводжували царя в той час. Паскевич прийняв слідчого вороже. Його дратувала відсутність прогресу в розслідуванні, особливо у Варшаві, оскільки постріл пролунав у Познані. Ба більше, він повідомив Ною, що карету збираються розрубати, пальто зіпсувати, а чиновники поїхали в Петербург.
Місія Ноя провалилася, і до Варшави вирушив особисто начальник берлінської поліції Данкер. Однак і він не зміг нічого довести, і губернатор поставився до нього недоброзичливо. Слідча комісія, попри величезні зусилля, так і не змогла з’ясувати ситуацію. Тому розслідування було припинено, а справу закрито. Постріл було визнано випадковим, і не було знайдено жодних доказів змови проти життя царя Миколи I. Ця ситуація показала, якими були відносини між двома державами. Теоретично вони були коректними й навіть сердечними, але на ділі цар зовсім не рахувався з Прусським королівством, ставлячись до нього з упередженням. Пруссія боялася Росії, про що свідчить, наприклад, перетворення Познані, міста за кілька десятків кілометрів від кордону, на фортецю. Коли в 1848 році в Берліні вибухнула «Весна народів», найбільше побоювалися збройної інтервенції саме з боку Росії.