Пшемисл II увійшов в історію як перший король Польщі після коронації Болеслава II Сміливого в 1076 році. На превеликий жаль, правив він Великою Польщею кілька місяців, оскільки був убитий під час карнавалу в Рогозьно. Попри все він поклав початок об’єднанню польських земель. Детальніше про життя і правління князя поговоримо на poznanyes.eu.
Спадкоємець престолу
Пшемисл II з’явився на світ 14 жовтня 1257 року в Познані у сім’ї князя Пшемисла I, який помер влітку того ж року у віці 36 років. Матір’ю майбутнього князя була Єлизавета, дочка Генріха II Благочестивого та Анни. У Пшемисла було 4 старші сестри: Анна, Євфимія, Констанція та Євфросина. Маленького майбутнього короля виховували мати й дядько, князь Болеслав Благочестивий. Коли хлопчикові виповнилося 8 років, його мама померла, тому турбота про Пшемисла і Познанське князівство лягли на плечі Болеслава.
У 1272 році 15-річний Пшемисл зробив перші кроки в доросле життя. Дядько відправив його як номінального командувача армією у військову експедицію на Бранденбург. Війська Великої Польщі повинні були захопити й знищити фортецю в Стшельцях-Краєнських і спустошити частину території Бранденбурга. Похід видався вдалим, адже військо змогло відвоювати міста Дрезденко і Сштельці.
У тому ж році Болеслав Благочестивий, бажаючи укласти союз з прусськими герцогами, влаштував шлюб між своїм племінником і Людгардою, дочкою князя Генріха I Пілігрима й Анастасії. Людгарда Мекленбурзька виховувалася при дворі свого діда в Щецині, оскільки її батько був ув’язнений в Єгипті. У 1273 році Людгарда і Пшемисл одружилися. На той момент юнакові було 16 років, а дівчині – 12. Спочатку всі думали, що цей шлюб буде міцним, але, на жаль, через десять років Людгарда померла за загадкових обставин.
Незалежний принц
Між 1273 і 1277 роками Пшемисл висловив подяку Болеславу за опіку і зажадав виділити йому Познанське князівство. Дядько погодився, і Пшемисл став суверенним князем. У 1279 році Болеслав Благочестивий помер, і Пшемисл почав правити Великою Польщею. Він успадкував від дядька багате і густонаселене воєводство. Річ у тім, що Пшемисл I й Болеслав Благочестивий сприяли економічному розвитку своїх земель. Вони засновували одне за одним села і міста за німецьким правом, зокрема й Познань в 1253 році. Також вони змогли залучити поселенців, будували замки, розвивали торгівлю і засновували монастирі, які, крім релігійної функції, також відігравали роль як культурні та економічні центри. Завдяки їм Велика Польща перетворилася на найбільш економічно розвинене й урбанізоване воєводство. Пшемисл II продовжив політику своїх видатних попередників.
Три шлюби й договори, укладені Пшемислом II з прусськими князями, а також численні війни, які він вів з ворожим йому Бранденбургом, свідчать про те, що найважливішим напрямком його політики були північ і північний захід. Проте князь не нехтував і південними околицями своєї держави. Попри родинні зв’язки зі сілезькими князями, конфліктів у цьому регіоні було мало. Ще до того, як Пшемисл II став єдиним князем Великої Польщі, він уклав союз з князем Генріхом IV Пробусом. У 1277 році дядько князь Болеслав II запроторив Генріха до в’язниці, Пшемисл вирушив до нього на допомогу на чолі лицарів Великої Польщі. Однак він був розбитий у битві й сам потрапив у полон. Ймовірно, він пробув там недовго, але йому довелося заплатити Болеславу II солідний викуп.
Дружба Пшемисла з Генріхом тривала недовго. У 1281 році Генріх запросив до себе Пшемисла та інших князів, а потім ув’язнив їх, змушуючи їх піти на політичні та територіальні поступки. Пшемисл зумів вийти на свободу ціною втрати земель Велюня. Однак це було не кінцем суперечок Пшемисла II з Генріхом IV. У 1284 році Каліш згорів. Правитель Заремба сховався в уцілілому замку і зрадив Пшемисла, передавши замок Генріху Х Гордому. Великопольський князь підійшов до стін замку, але бій не увінчався успіхом. Пшемисл зміг повернути собі замок у Каліші, проте змушений був поступитися замком в Олобок вроцлавському князю. Незабаром у Великій Польщі розвивалася змова проти правління Пшемисла. У 1287 році Великопольські лицарі повернули собі Олобок. Через деякий час були досягнуті угоди між Пшемислом II, Генріхом Гордим, Лешеком Чорним і Генріхом III Глогувським про взаємне спадкування. Після смерті Лешека Чорного в 1288 році Генріх Гордий захопив його краківське воєводство, призначивши Пшемисла II своїм наступником у Кракові. Це сталося якраз у той період, коли Генріх III Глогувський мав отримати Вроцлав.
Конфлікти з Сілезією не затьмарили уваги Пшемисла до поморських справ. Союз, який вже деякий час зміцнився між князем Великої Польщі та Мстивоєм II, привів до укладення знаменитого договору в Кемпно в 1282 році. За його умовами Мстивой, який не мав спадкоємців чоловічої статі й був уже немолодим, поступився своїм князівством Пшемислу. При цьому йому вдалося зберегти за собою довічне правління. У 1294 році після його смерті Пшемисл отримав у володіння Гданське Помор’я. Раніше підписаний договір став одним з найбільших дипломатичних успіхів князя Пшемисла II.
Особисте життя князя
Шлюб з Людгардою і її смерть кинули тінь на все правління Пшемисла. Людгарда стала трагічною героїнею легенд і народних пісень, в яких її схарактеризували як беззахисну жертву жорстокого чоловіка. Саме на підставі цих легенд літописці звинувачували Пшемисла у вбивстві дружини. Людгарда померла в 1283 році.
Наступною обраницею князя була шведська принцеса Рікса. Їхнє весілля відбулося в 1285 році. У середньовіччі шлюби зазвичай укладалися з політичних мотивів. Однак досі історикам не вдалося з’ясувати, яку вигоду для держави Пшемисла приніс його зв’язок зі шведською принцесою.
Третьою дружиною короля стала Маргарита Бранденбурзька. Вона народилася в 1270 році в родині маркграфа Бранденбурга Альбрехта III. Весілля Пшемисла і Маргарити відбулося незабаром після смерті Рікси, не пізніше 1293 року. Мотив шлюбу був суто політичним. Йшлося про захист Гданського Помор’я. Крім того, Пшемисл, який з нетерпінням чекав на корону, нарешті хотів мати сина. На жаль, у третьому шлюбі у князя не було дітей.
Боротьба за корону
На момент коронації Пшемисл вже отримав позитивну репутацію серед польських князів і очікував швидкого приєднання Гданського Помор’я до Великої Польщі. Він також міг розраховувати на підтримку гнезденського архієпископа Якуба Свинки. Цей видатний державний діяч і один з найвпливовіших представників єпископатів свого часу виступав за відновлення королівства в Польщі та її остаточне об’єднання. Тому активно підтримував Пшемисла в його прагненні до корони. Однак у князя були суперники. Генріх IV Пробус і король Вацлав II виявляли схожі амбіції.
Після смерті Лешека Чорного в 1288 році Генріх зайняв Малу Польщу і почав боротьбу за корону. Першочергово йому необхідно було утримати Краків. Однак Генріх не дожив до довгоочікуваної коронації й у 1290 році. Пшемисл зайняв Краків, але протримався всього кілька місяців, бувши вигнаним Владиславом I Локетеком.
У 1294 році, після смерті Мстивоя II, Пшемисл приєднав Гданське Помор’я до свого королівства. Завдяки шлюбу з Маргаритою Бранденбурзькою йому більше не потрібно було побоюватися відповідних дій з боку Бранденбурга. Його коронація відбулася 26 червня 1295 року в Гнізно. Недовгий час Пшемисл насолоджувався короною. 8 лютого 1296 року король був убитий в Рогозьно, куди приїхав на карнавал. Замах скоїли жителі Бранденбурга. Нападники, ймовірно, не мали наміру вбивати Пшемисла II, а хотіли лише викрасти його, що було звичайною справою в ті часи. Однак король, швидше за все, чинив опір і був поранений. Вбивці добили його і кинули тіло. Поховали Пшемисла II у Познанському соборі поруч з його другою дружиною Ріксою.
На перший погляд, може здатися, що зусилля Пшемисла II були марними. Однак король заплатив за корону життям, але ідея відродження Польського королівства залишилася живою. Пшемисл зробив перший крок на шляху до об’єднання польських земель.