Так завелося, що в кожному старому польському місті процвітала злочинність і Познань не стала виключенням. Виявляється, жінки становили численну частину злочинного світу столиці Великої Польщі. Вони так само як і чоловіки, порушували закони й часто провокували конфлікти. Як правило, злочинниці були родом з невеликих сіл. Хоча бувало й таке, що на неправильний шлях ставали патриціанки та навіть дворянки. Детальніше про їхні витівки поговоримо на poznanyes.eu.
Кар’єра без перспектив
Як уже вище йшлося, більшість жінок-злочинниць були вихідцями із соціальних низів. У ті часи чоловікам у містах було легше у всьому, вони могли займатися ремеслом, торгівлею і будь-якою іншою роботою. Жінкам доводилося гірше, бідні селянки чи містянки мали погані перспективи у кар’єрному плані. Вони могли піти в монастир або працювати хатньою прислугою в заможних ремісників і торговців. Річ у тім, що тоді не було ні законів, ні спеціальних спільнот, які захищали б їхні права. Заробітки дівчат-служниць були мізерними, а важка праця, приниження та відсутність перспектив на краще життя — звичною справою. Молоді дівчата часто зазнавали сексуального насильства з боку своїх господарів, а коли вони вагітніли, їх просто виганяли на вулицю. Тому зовсім не дивно, що ситуація, в якій вони опинялися, підштовхувала їх до проституції та крадіжок. Більшість повій і злодійок мали за плечима великий досвід роботи прислугою. Специфічна ситуація, в якій жили нижчі верстви суспільства в Познані, також сприяла порушенню законів. На відміну від розміреного життя міської еліти, низи характеризувалися значною свободою звичаїв. Багато пар жили в цивільному шлюбі, мали багато позашлюбних дітей, а усвідомлення відчуженості та відчуття несправедливості не спонукали людей слідувати у своєму житті моральним заповідям.
Мотиви порушення законів
На підставі вивчених істориками протоколів судових справ XVI-XVII століть неможливо визначити, чи були обвинувачені професіоналами, чи чинили злочини час від часу. Цікаві й мотиви, з яких вони порушували закони. Більшість зізнавалася у скоєному, посилаючись на погане матеріальне становище, а також підбурювання до злочину. Найбільшу частку серед жінок-правопорушниць становили злодійки. Служниці найчастіше грабували своїх роботодавців, а повії — клієнтів. Не обходилося і без крадіжок із будинків міських особняків, а також грабежів торговців на ринку. Нерідко злодії «чистили» церкви, що, втім, було дуже ризиковано через високі штрафи за святотатство. Траплялося й так, що вони розкрадали майно містян, які померли під час епідемії чуми.
Цікаво, що найпоширенішою здобиччю злодіїв були зовсім не гроші. Здебільшого вони прибирали до рук предмети побуту, їжу, прикраси та одяг. Вкрадені речі згодом відносили скупникам. Половина злодіїв діяли поодинці, у решти були спільники. Злодійське товариство не могло обійтися без скупників і власників кубел, адже вони допомагали ховати вкрадене й організовували його продаж. Були у злодіїв й інші подільники, які допомагали їм сховатися на час, поки мине небезпека.
Скупники були завжди в курсі про злочинний світ у Познані, тому знали, де і кому краще продати крадене. Вони часто підбурювали злодіїв до скоєння нових крадіжок і навіть замовляли товари. Творці кубел також надавали тимчасове укриття злочинницям у передмістях.
Проституція в місті
Окремою, але дуже поширеною категорією жіночої злочинності була проституція. У Познані працювали легальні та нелегальні повії. Перші обслуговували чоловіків у міських борделях, якими керував кат з дружиною, а нелегальні працювали самі на себе, тобто ні з ким не ділилися заробітком, що було дуже ризиково. Річ у тім, що якщо їх ловили на місці злочину, то пороли на стовпах і виганяли з міста. Головний дім розпусти в Познані розташовувався на вулиці Святого Мартіна. Варто зазначити, що місто на постійній основі отримувало частку прибутку від діяльності повій, тому познанські дівчата легкої поведінки були спокійні, а тим більше якщо вони ділилися грошима з міською владою. Частими клієнтами «нічних метеликів» були одружені чоловіки, євреї та священнослужителі. Однак більша частина повій працювали нелегально, обслуговували клієнтів у таємних борделях або просто на вулиці. Було ще дві категорії блудниць: професійні та випадкові. Останні працювали лише час від часу, переважно на дворянських з’їздах або ярмарках, де було простіше знайти багатого клієнта.
Поширеним злочином, у якому найчастіше звинувачували жінок, була подружня зрада. Чоловікам це зазвичай виходило з рук. Очевидно, до них ставилися як до безневинних жертв жіночої хитрості та спокусливої сили. У перелюбстві звинувачували й повій, які обслуговували одружених чоловіків, молодих служниць, які сподівалися поліпшити своє матеріальне становище, завівши роман із господарем.
Закони того часу не вирізнялися поблажливістю до жінок. Єдиним винятком було двоєженство. Тут чоловіків засуджували частіше, ніж жінок. Цьому сприяв той факт, що серед плебсу та мігрантів існував вільний підхід до сімейного життя. Крім того, була відсутня формалізована, загальноприйнята форма шлюбу і не було реєстрації населення. Міська біднота часто переїжджала з одного міста в інше в пошуках кращих умов життя, а це не сприяло сталості подружнього життя.
Вироки для дітовбивць і відьом у Познані
Жінок рідко звинувачували в особливо тяжких злочинах, як-от вбивство або підбурювання до вбивства. У той час особливо тяжким злочином вважалося дітовбивство, під яким розуміли позбавлення життя новонародженого, відмову від нього, а також аборт. Жінки, які мали небажану вагітність, найчастіше боялися остракізму, соромилися сім’ї та роботодавця, не мали грошей для виховання дитини та переживали післяпологовий шок. Усе це призводило до того, що вони відмовлялися від дитини або вбивали її. Покаранням за це, зрозуміло, була смерть.
Дуже часто жінок у старій Познані карали за чаклунство, під яким розуміли заняття чорною магією, контакти з нечистою силою чи траволікування. У Польщі судових процесів щодо чаклунства було не так уже й багато. Зазвичай жінок звинувачували в тому, що вони приносили хвороби, у псуванні молока й пива, накладанні чар, що призводили до смерті, викликанні диявола. Були й ті, хто займався лікуванням травами й здебільшого допомагали людям одужати. Такі жінки також вважалися відьмами, попри те, що вони не робили нічого поганого.
За винятком проституції, всі вищезгадані злочини каралися максимальним покаранням, хоча використовували численні пом’якшувальні обставини, як-от вагітність, незначний збиток або прощення з боку жертви. У XVI-XVII століттях у Познані біля річки Варта чверть обвинувачених жінок були засуджені до смертної кари, 12% — виправдані, а решта зазнавали прочуханки й вигнання з міста. Найсуворішою долею для жінок було дітовбивство. Винних закопували живцем і протикали кілками. Злодійок, викритих у серйозних крадіжках або рецидивісток, засуджували до смерті через утоплення, а відьом спалювали живцем на багатті.
Зі всього вище зазначеного, можна зробити висновок, що життя в ті часи в Познані було нелегким, і різні обставини змушували людей вдаватися до злочинів.