Табір Główna, розташований у Познані під час Другої світової війни, відіграв значну роль у трагічній акції переміщення, спрямованій на зміну етнічної та расової структури польських земель, включених до складу нацистської Німеччини, пише сайт poznanyes.eu.
У листопаді 1939 року, невдовзі після німецької окупації Познані, розпочалася безжальна акція переселення. Німецькі військові приходили до вибраних квартир, часто даючи мешканцям лише 15 хвилин на те, щоб звільнити свої домівки. Переселенців піддавали суворому відбору за такими критеріями як політична активність, володіння майном та їхня роль у змові проти незалежності.
Ці переміщені поляки опинилися у важких умовах. Їм було дозволено взяти з собою лише ручну поклажу, що складалася з одягу, мізерних запасів їжі, документів та обмеженої кількості грошей. Все інше майно мало перейти у власність німецьких поселенців у регіоні Вартеланд. Деякі з них були негайно перевезені до Генеральної Губернії, а інші опинилися в транзитних таборах, у тому числі в сумнозвісному таборі Główna.
Народження Główna: транзитний табір
Після акції переселення наприкінці жовтня 1939 року розгорнулася зловісна подія – створення табору Główna у Познані. Цей табір, який спочатку називався “Саммелагер Główna” або “Інтернаціонал Główna”, згодом став відомим як “Дюрчґанґслаґер Główna”, що підкреслювало його роль як транзитного табору. Розташований у районі Główna на вулиці Балтійській, табір слугував тимчасовим притулком для тих, кого примусово вивозили з рідних домівок.
Життя в таборі Główna
В’язні табору Główna зазнали величезних страждань. У таборі були дерев’яні нари та рідкісна солома для сну. Мізерний раціон і низькі температури з вологістю погіршували ситуацію. Санітарні умови були жахливими, спалахи таких хвороб як тиф і скарлатина та інші були постійно. Попри ці виклики, зі створенням Польського комітету з’явилася видимість самоврядування, яке працювало в межах обмежень, встановлених німецькою владою.
З 5 листопада 1939 року по 20 травня 1940 року в таборі було ув’язнено близько 33 500 осіб. Більшість, майже 31 000, становили поляки, а також 1 112 євреїв і приблизно 450 ромів.
Обличчя трагедії: видатні в’язні
Трагічна історія табору Główna була б неповною без згадки про людей, які страждали в її стінах. Серед ув’язнених були представники польської еліти, зокрема землевласники, лікарі, науковці, вчителі, армійські офіцери, священники та урядовці. Мер Познані Кирило Ратайський, професор Міхал Собеський і блаженна Наталія Туласевич були лише деякими з відомих постатей, чиє життя було порушене переселенням.
Загалом між 1939 і 1944 роками з “Землі Варти” до Генеральної Губернії було депортовано понад 280 000 осіб, а майже 350 000 було переселено і вигнано з рідних домівок на цій території. Зменшення польського населення на територіях, призначених для германізації, здійснювалося різними способами, включаючи винищення, примусову працю та демографічні обмеження.
Трагічна еміграція тривала: наслідки функціонування табору Główna
Хоча 20 травня 1940 року з табору Główna від’їхав останній транспорт, що означало кінець його роботи, це не означало завершення акції виселення. Згодом депортованих перевезли до таборів для переселенців у Лодзі та її околицях, увічнивши потрясіння, які спіткали польське населення.
На завершення можна додати, що історія табору Główna є похмурим нагадуванням про людські жертви війни та ідеологічного екстремізму. Акція переміщення, спричинена нацистськими планами германізації, залишила незгладимий слід у житті невинних людей, які опинилися під перехресним вогнем геополітичних амбіцій. Табір залишається як частина історії про стійкість населення навіть перед обличчям неймовірних випробувань.