З 12 січня до 3 лютого 1945 року тривала Вісло-Одерська операція передових частин Червоної Армії. В її результаті вони вийшли до річки Одер. Зовсім близько був Берлін та його тріумфальне захоплення. Проте в тилу залишалась Познань з великим німецьким гарнізоном. Наступати далі, не звільнивши це місто, було неможливо. Штурм, який планували завершити за три дні, розтягнувся майже на місяць. Протягом цього часу Червона Армія витратила 400 вагонів або 5000 тонн артилерійських боєприпасів, пише сайт poznanyes.eu. Розповідаємо докладніше про битву за Познань.
Початок штурму
Давнє польське місто Познань німці збирались захищати до останнього. Таким був наказ командування. Крім того, місто у 1793 році увійшло до складу Пруссії, тому в кінці XIX століття тут жило близько 40% німецького населення. Окупанти вважали Познань своєю та не збирались віддати її без бою.
Першу атаку на місто було розпочато 8-м гвардійським механізованим корпусом 22 січня. Німці її відбили. Тоді завдання захопити Познань отримали 69-та та 8-ма гвардійські армії. На операцію запланували три дні, але зіткнулись з шаленим опором супротивника. Стало зрозуміло, що бої тут будуть тривалими.
Головні сили обійшли Познань з флангів, форсували річку Варту та вирушили до річки Одер. В облозі навколо міста залишилися шість дивізій. На Берлінському напрямку радянські війська взяли паузу, адже німці продовжували контролювати найбільший залізничний та шосейний вузол на 80 км. Тож Червона Армія не могла швидко отримувати пальне та боєприпаси. Довелось зосередитись на штурмі Познані.
Сили сторін
Німецькі сили, які обороняли Познань, не були численними та складались з:
- залишків однієї моторизованої та трьох піхотних дивізій;
- 11 батальйонів внутрішньої охорони;
- 2 саперних батальйонів;
- поліцейських батальйонів;
- навчального авіаполку.
Найбільш боєздатними були бойова група есесівців, а також курсанти та офіцери піхотного училища. Після захоплення міста в СРСР повідомляли про 25 000 знищених німців та приблизно стільки ж полонених. Проте історики вважають, що обороняли Познань до 20 000 людей. До цієї кількості входили латиші, які раніше були військовими перекладачами. Міські склади мали чимало зброї та запаси продуктів харчування на чотири місяці. З Німеччини підтримка надходила повітряним шляхом.
Головною складністю для Червоної Армії стали 18 фортів. Їх побудували ще у XIX столітті. Кожен форт оточував рів глибиною 3 метри та шириною 10 метрів. До того ж німці встигли їх зміцнити. Їх центром оборони стала підземна цитадель Віняри, оточена земляними валами та ровами, зі стінами товщиною близько 2 метрів.
Крім того, німці обладнали кулеметні гнізда в житловій забудові на випадок вуличних боїв, виставили артилерійські точки в парках та на площах. Кулемети та протитанкові точки чекали вздовж доріг. Здавалось, що перемогти їх не вдасться або це буде довгою справою.
Штурми, які відбулись 26 та 28 січня, німці змогли відбити. Проте червоноармійці зайняли декілька фортів та залізничний вокзал. Закріпившись на цих позиціях, вони почали готуватись до подальших дій та штурму головної фортеці.
Штурм Познані
Щоб зруйнувати фортецю, по місту почали завдавати артилерійські удари та використовувати бомбардувальники. Під час наступних штурмів здались форти на північ і схід від міста. Радянські бійці використовували пальне, щоб робити у фортах підпали та провокувати німців на порятунок та залишення позицій.
Переломний момент у цьому протистоянні наступив 9 лютого. До частин Червоної Армії, залучених до штурмів, доєдналась потужна артилерія, яка допомогла в захопленні та руйнуванні фортів упродовж наступних днів. Вранці 17 лютого німців у Познані вже майже не залишилось. Лише у головній фортеці перебувала група, яка мала на меті тримати оборону до кінця.
Вирішальний штурм почався 18 лютого. У ньому брали участь стрільці, сапери, вогнеметники, артилеристи та танкісти. Хімічне відділення Червоної Армії відповідало за створення димових завіс. Тим часом потужні гармати вдаряли по стінах фортеці. У місця проломів червоноармійці закидали бочки з тротилом. Щоб піднятися по стінах цитаделі, використовували канати та мотузкові сходи.
22 лютого комендант фортеці запросив у вищого німецького командування дозвіл на прорив із Познані. Проте Генріх Гіммлер відповів, що триматися потрібно попри все, а прориватися – безглуздо, адже гарнізон може бути при цьому повністю знищено. Тим часом захисники цитаделі почали масово здаватися. Це був кінець.
Салют на честь звільнення міста можна було побачити вже 23 лютого. Для Третього Рейху це був смертельний удар. Після звільнення Познані великі сили Червоної Армії змогли приєднатись до наступу на Берлін. Там їм став у пригоді набутий раніше досвід штурмування промислових зон та житлових забудівель.
Такою була історія битви за Познань, яка стала однією з наймасштабніших та найважливіших у ході визвольних операцій та врешті забезпечила перемогу над німцями у Другій світовій війні.