Як прийшла радянська влада в Познань у Другу світову війну

Пшемислав Матусик у своїй книжці про історію Познані зазначає, що в жовтні 1945 року в місті найважливішою спершу була вулиця Дольна Вільда, 86, а потім Хельмонського, 21, де розташовувалася штаб-квартира комендатури міста. Насправді коли солдати Червоної армії увійшли до Познані, вона стала прифронтовою зоною. У різних районах було створено військові комендатури, влада яких охопила різні сфери. Військовим комендантом Познані в той період був полковник Микола Смирнов, пише poznanyes.eu.

Витівки російських солдатів у Познані

Після закінчення Другої світової війни в Познані зросла кількість злочинів, скоєних червоноармійцями. Особливо складним було літо 1945 року, коли через Познанське воєводство рухалися великі колони та ешелони солдатів Червоної армії, які відступали з Німеччини. Статистика цьому підтвердження, відомо, що близько 40% убивств у той час були скоєні радянськими солдатами, як і 70% грабежів, 80% зґвалтувань жінок і дітей. Особливо вразливим до насильства було сільське населення. В одному зі звітів, підготовленому відділом штабу воєводської цивільної міліції в Познані, було зазначено, що люди в селах ховалися на кукурудзяних полях, горищах будинків і укриттях, боячись радянських солдатів, які ґвалтували, вбивали та грабували. Ситуація налагодилася лише тільки через багато років, коли солдати Червоної армії покинули Познанське воєводство і вирушили до Радянського Союзу.

Нова нелегітимна влада в Познані

З першого дня прибуття до Познані, радянські солдати активно мобілізували жителів міста, а самі в цей час займалися мародерством і вивозили цінні речі. Незабаром вони стали вести активний контроль і управляти заводами, які мали велике значення для фронту.

У міру продовження війни командування мало головне завдання — забезпечити фронт боєприпасами та зберегти продовольство. Як відомо з різних повідомлень, що завдяки оперативним діям командування радянської армії, німці не змогли вкрасти й вивезти накопичені запаси. Так на складах Познані знаходилося тисячі тонн борошна, якого цілком було б достатньо, щоб прогодувати містян. Варто зазначити, що на той момент у Познані проживало близько 100 000 поляків. Микола Смирнов після довгих умовлянь ледве виділив для постачання міста 8 тонн борошна і дві корови на м’ясо. Це призвело до того, що люди протягом усієї окупації не мали доступу до достатніх запасів харчів, і незабаром почалося голодування. У зв’язку з тим, що борошна було мало, не вистачало хліба, утворилася важка ситуація. При цьому містяни не могли чинити опір, адже солдати Червоної армії придушували будь-які спроби повстань. 

Радянська комендатура дуже швидко порушила повноваження польської влади, яка тільки почала формуватися. Микола Смирнов не тільки керував усім господарством, а й привласнив собі право вирішувати різні міські справи. Наприклад, він цензурував видавані поляками постанови, контролював міський транспорт і багато іншого. Це було настільки гнітюче, що представники оперативної групи, направленої в Познань для організації життя, заявили, що так далі не може тривати. Тодішній заступник коменданта капітан Стефан Каліновський вирушив до комендатури й заявив, що якщо такий стан справ збережеться, то польська влада буде змушена покинути Познань, а вся відповідальність ляже на радянську владу.

Заборони, проведення виборів

З перших днів свого правління радянська влада заборонила використовувати польську мову в різних установах, прибрала польські назви вулиць і запровадила власні програми навчання в школах. Важливим рішенням нової влади була підготовка виборів і народних зборів у Західній Україні та Західній Білорусії. Перед голосуванням, яке мало визначити подальшу долю східних земель Польщі, провели виборчу кампанію, під час якої стало відоме комуністичне розуміння громадянських прав і демократичних принципів. У Познані та інших містах країни відбулися мітинги, на яких закликали населення взяти участь у виборах і обрати кандидатів. При цьому йшлося про важкі умови повсякденного життя в довоєнній Польщі та стверджувалося, що в радянській державі різні товари були безплатними, наприклад, цукор.

Мабуть, найбільшим абсурдом радянської пропаганди було, наприклад, твердження на передвиборчих зборах, що вибори будуть вільними, бо кожна людина має один голос. Уникнути нав’язливої агітації було майже нереально. За неявку на збори видавали адміністративні вмовляння та влаштовували переслідування, а також погрожували, влаштовували обшуки, вибивали вікна в будинках. Через складну ситуацію і сильний страх люди зовсім не висловлювали свою думку. Кандидатів на збори привозили з СРСР, вони були практично невідомі місцевій громаді.

Офіційні вибори відбулися 22 жовтня 1939 року. Виборців, які все ж таки не боялися висловлювати свою незгоду, примушували віддавати голоси відкрито, а імена тих, хто голосував у кабінках, записувалися. На деяких виборчих дільницях бюлетені видавали в запечатаних конвертах. За даними радянської влади, явка виборців у різних польських містах становила 95% від кількості тих, хто мав право голосу, 90% із них підтримали кандидатів в обидва збори.  

18 вересня 1993 року останні російські солдати покинули Польщу. Цей момент став закінченням окупації, яка тривала з 1944 року. Переговори про виведення російських військ були тривалим і дуже складним процесом.